Неділя, 05.07.2020, 16:30

Собківський НВК - Вперед за знаннями!!!

Меню сайту
Календар
«  Липень 2020  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031
Наше опитування
Якою рукою краще розмішувати чай
Всього відповідей: 1
Міні-чат
200
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Історія села Собківка

Історія села Собківка

     Географічне розташування

Село Собківка розташоване в живописній лісистій місцевості на пагорбній рівнині Придніпровської височини в центральній лісостеповій частині України на південний схід від міста Умань на віддалі 7 км. Раніше село з усіх сторін було оточене лісом, але з роками, в колгоспні часи, на сході села на місці лісу засівається поле, а на заході було висаджено фруктовий сад.  В котловині з високими берегами в напрямку із заходу на схід протікає струмок. На лівому його березі і вздовж невеликої його притоки, яка розділяє село на  дві майже рівні частини і розташувалось село Собківка. Старожили села вказують на те, що назви струмок і його притока не мали .Ці струмки, що живляться джерельною водою, зливаючись утворюють невеличку річечку, знову ж таки без назви, яка впадає в річку Ятрань в районі с.Степківка.

Загальна площа села 246 га.

Переважаючі вітри дмуть з заходу та північного заходу, але ліс захищає село від їх доступу.

       Грунти глинясті, верхній шар – суглинки і чорнозем. Боліт і заболочених місць немає. Грунтові води знаходяться низько, місцями глибина їх залягання доходить до 18 м. По селі є багато криниць, давні  фруктові сади в кожному дворі, що характерно, плодоносять кожен рік.

              Перші писемні відомості про село

     Вперше Собківка згадується в 1768 році. Село належало графу Потоцькому. В 40-х роках ХІХ століття за періоду військових поселень Собківка була знищена. Виникло село знову на початку 60-х років ХІХ століття. До наших днів дійшли давні перекази про те, як заснувалось село.

За одним переказом, село заснували дві сотні козаків, які за козацьких часів(Гетьманщини) шукаючи місця для поселення, їдучи по чумацькому шляху до Умані повернули вліво- „соб” і поселились на ділянці оточеній лісом. Село до цього часу поділене на „Першу сотню” і „Другу сотню”. Собківчани говорять іноді так „ ...Петро з „Першої сотні” взяв Марію з „Другої сотні...”. Існує розповідають , що землі, де зараз село, були „жалувані” козакам  Чернію, Діденко, Устенко та ін. після російсько-турецької війни за мужність та 25 річну вислугу російською імператрицею Катериною ІІ.

      Село розташоване біля чумацького шляху з півночі на південь, де потрібно було повертати кіньми чи волами вліво- „соб”, щоб потрапити найкоротшим шляхом на зручну переправу через річку Ятрань. Потрібно було їхати схилом пологої балки від місцевості „Кельманка” (де сьогодні ресторан Чумацький шлях”) до Степківської переправи. Попереду чекала ще одна переправа- Синюхін Брід і далі шлях до Криму і Чорного моря не мав водних перешкод.

        Дехто з селян, пригадують давні розповіді про те, що село раніше мало назву „Собаківка”- тобто подорожні не могли іноді обігнатись собак, які жили в селянських дворах.

         Головна версія, що село все ж таки має козацьке коріння. Як вільні поселенці, собківчани до цього часу зберегли давні козацькі традиції. В селі багато віруючих православних Християн, по характеру корінні собківчани дуже працьовиті і підприємливі , свято бережуть народні звичаї, пісні, грають на народних інструментах, люблять і демонструють під час спортивних змагань витривалість і добру фізичну підготовку. Характерним є те, що за багато років радянської влади  в селі не було поставлено жодного пам’ятника чи то Леніну чи ще кому із „вождів”. За те збереглася церква, збудована без жодного цвяха на кошти громади ще 1870 року, що працює майже безперервно до наших днів

                  Давня історія села

       Виходячи з історичних джерел, що присвячені давній історії Уманщини, ми можемо дізнатись про те, що землі на яких розташоване сьогодні село Собківка були заселені давно.

„ ... На території Уманщини знайдено багато поселень племен трипільської культури. Всього виявлено на території Уманщини більше 50 поселень: Паланка, Володимирівка, Майданецьке, Собківка, Сушківка та ін....”  Наведена інформація є в „Словнику-довіднику з археології” / За ред. Н.О. Гаврилюк. виданій в Києві 1996р., або в історико- краєзнавчому нарисі „Паланка” Л.С.Панченка за 2003р.

       Під час археологічних розкопок у 1951 році експедиція інституту Археології АН УРСР під керівництвом наукового співробітника С.С. Березанської  у лісі, поблизу села проводила розкопки земляних горбів  Білогрудівської культури. Учасники експедиції виконуючи розкопки горба на околиці поблизу струмка виявили ознаки житла саме Білогрудівської культури. Коли розкопки горба були закінчені, то виявилось, що культурний шар заглиблюється.

       Подальші розкопки на глибині одного штика лопати виявили ознаки житла у вигляді уламків перепаленої глини і черепків глиняного посуду Трипільської культури.( Уманський краєзнавчий музей інв.ном.2116,2117). Хліборобство у білогрудівців відігравало основну роль, а скотарство допоміжну. Під час розкопок знайдені посудини, у яких дно і стінки з дірками. Це так звані „друшляки”, які, напевне, використовувалися при приготуванні молочних продуктів (сиру).  Розповідь про ці ж розкопки згадуються в історико-географічному та економічному нарисі „Умань”, що видрукований в 1957 році в м. Черкаси на честь 40-річчя УРСР.

       У  „Нарисі історії Уманщини” (з найдавніших часів до 60- х рр.. ХХ ст..) видрукованій в м. Києві 2001 р. під редакцією С.Ю.Монке, А.І.Петренко, Т.В.Кузнець, А.О.Карасевич, В.В. Кривошея, І.І.Кривошея. згадуються розкопки 1951-1953 рр. археологів С.С.Бережанською та Г.Т.Титаренко , що дослідили дев'ять зольників і одне поселення біля  с.Собківки.

       Опис „Житла з лози поблизу села Собківка” можна знайти і в хрестоматії з історії Черкащини „Наш рідний край” ч.І. видрукованій в м.Києві 1993 р. упорядниками А.І.Кузьмінським, Г.В.Суховершко, В.Я.Чудновським.

        Ось цей опис- „На правому високому боці яру біля села Собківка Уманського району виявлено поселення, якому більше 3 тисяч років. Воно займало площу 500/200 метрів. На місці колишнього поселення було кілька десятків невеликих розораних підвищень, при розкопках яких археологи виявили скупчення різноманітних побутових предметів та решток шматків печини з відбитками лози, каменю, уламків глиняного посуду, крем’яних відщепів та кісток тварин.

       Ці підвищення утворилися на місці стародавніх жител, частина стін яких була зроблена з лози, обмазаної глиною. Найбільшу групу знахідок становили уламки глиняного посуду, лощеного і нелощеного.За формами – це високі банки, прикрашені по плічку гладким або розчленованим  наліпним валиком з пальцьовими вдавлинами.

        Знайдені пам’ятки дають можливість висловлювати думку про генетичний зв’язок мешканців поселення з племенами раннього залізного віку (до скіфськими та  ранньоскіфськими) в лісостеповому правобережжі.”

     На території колгоспного господарства ( колишня садиба Штемплєвського) знайдена крем’яна проколка (УКМ інв.ном.6079).

 Місцевий селянин А.А.Сотниченко на полі, в напрямку с. Бабанки, по лівій стороні дороги, знайшов крем’яне долото (УКМ,інв.№5756).

На окраїні села, в напрямку с.Ятранівки , є дві високі могили. У лісі і на полі є багато земляних горбів періоду Білогрудівської культури, частину з них експедиція ІА АН УРСР розкопала.

       На полі, поблизу села, в бік с.Степківки, на поверхні землі, є шматки залізного шлаку (розвідки В.А. Стефановича).

       Одна могила біля лісу „Кельманка” розкопана П.П.Курінним (УКМ),(1 5)

Також на полі знайдено  2 кремяні ножі і крем’яний наконечник стріли (УКМ,інв. №№1940. №559-561).

Матеріали взяті із „Збірника археологічних пам’яток Уманщини” Т.1 ст.205-206. видрукованій в м.Умань 2006 р. під редакцією О.Діденко, В. Степановича, Б. Чорномаза.

       У стародавню добу України територію нашого краю населяло розмаїття народів і племен, які залишили свій слід в історії, маючи у давнину власні самоназви та свої історії.

       Поглянувши на історичні карти ми бачимо, що на території де знаходиться Уманський район та село, жили в VI – V  ст.до н.е. сколоти, авхати, скіфи- орачі, з ІІІ ст.. до н.е. по ІV ст.н.е. племена сарматів.

       Вже в І-ІІ ст. за історичними довідками, що залишили римські та грецькі вчені згадуються венеди- перші словяни. Візантійські автори  VI ст. сповіщають про численні племена антів, яких більшість істориків вважають предками української нації.

       Серед археологічних пам’яток Уманщини періоду ранньослов’янських племен згадується культура „полів поховань”. На Уманщині вони виявлені більше як у 20 селах. „Характерними ознаками археологічних пам’яток „полів поховань” маємо посуд, виготовлений на гончарному крузі з глини сірого чи темного кольору, добре випалений, з лощеною поверхнею, з орнаментом або без нього. Землеробство у населення цього часу відігравало головну роль. В суспільному житті стався перехід від родової общини до територіальної (сусідської). Виникала приватна власність на землю.” Цей матеріал взято із згаданої вище книги „Умань”( іст.-геогр.та екон. нарис) ст.31.Ці знахідки належать напевно до черняхівської культури, що є наслідком етнічної дифузії (взаємодії) двох або більше етносів, про яку стверджує Л.С.Панченко в своїй книзі „Паланка”, також згаданій раніше.

      Знахідок в Собківці цього періоду виявлено мало, на території села є ознаки поселення Черняхівської культури (УКМ інв. ном. 4571), в прилеглих селах можливо більше поталанило археологам. Тут мова йде про залишки металургії заліза, до речі на Уманщині спостерігається найщільніша її концентрація і це за кілька століть до появи Київської Русі, про це пише краєзнавець Г.П.Бевз.  В 1953 році, поблизу села, на полі із назвою „Прогори” під час корчування пнів знайдено залізний, плоский наконечник стріли періоду Київської Русі (УКМ інв.ном. 3130). 

       У давньоруську добу регіон, в який входить село, відігравав роль порубіжної, а згодом буферної території, бо не входив до складу Київської Русі (у вузькому розумінні). На карті видно, що тут проходила умовна межа між „лісом” та „степом”.

Ознайомившись з книгою „Історія Уманщини”, Г.П.Бевза- талановитого краєзнавця можна багато дізнатись про можливі варіанти пояснення походження самоназви „Уманщина”, та історичні події життя автохтонного(корінного) населення в період Київської Русі.

     Краєзнавець Г.П.Бевз наводить масу доказів, що південніше Київської Русі довгий час існувала Куманія, половецька держава в складі якої перебували осілі землероби, нащадки скіфів орачів та сарматів. Вивчаючи історію земель де знаходиться  і село Собківка можна дійти висновку, що не просто так з’явилась пісня про „чайку- убогу, що вивела чаєнят при битій дорозі”, яку здавна в тузі співали місцеві люди.

    В зв’язку з тим, що відомостей про існування поселення Собківка в період ІХ- ХVІІ ст. не має, варто взяти до уваги історичні відомості про цей період з історії Уманщини та інших сіл, які досліджені.

    Розпад Київської Русі під ударами монголо-татар, створення Великого князівства Литовського та прихід польських феодалів відбувались в цей період. Г.П.Бевз у своїй книзі, спираючись на видання „Polska XVI wieku”, наводить дані про те, що вже тоді були населенні пункти: „Гумань чи Умань, Циберманівка, Циберманівська Гребля, Чорна Камянка, Городецьке, Конела, Маньківка,Мошурівка,Нерубайка,Паланка,Романівна,Соколівка,Тальне.” Як бачимо серед них Собківки ще не було.

    Яскравою сторінкою Уманщини є період „Козаччини”

з ХV  по ХVIII ст.

    У другій половині ХV ст. за часів кримського хана Менглі- Гінея, Уманщина потерпала від руйнівних  набігів  татар за  здобиччю та ясиром. Як видно з карти біля Умані проходив „Чорний шлях”, яким здійснювались набіги на Монастирище, Вінницю і далі на захід.

     Незважаючи на постійні напади  кримських татар, територія Уманщини все більше залюднюється. Переважно це були уходники , данники та козаки, які платили власникам грунтів –земянам сталий натуральний або грошовий податок. Уманщина переживала в цей період, як і інші порубіжні землі Середнього Подніпровя та Брацлавщина, процес покозачення.

     Після укладення Люблінської унії (1569 р.) Уманщина стає одним із об’єктів магнатської експансії. Згідно рішення сейму 1588 року  та сеймової ухвали 1609 року повновладним господарем „Гуманської пустки” стає Калиновський Валента-Александр.

     Після подій козацько-селянських повстань ХVІ ст., причиною яких було бажання українського населення припинити польську експансію, були повстання початку ХVІІ ст., придушені жорстоко військами Речі Посполитої.

     Грандіозний вибух національно- визвольної революції (1648-1676 рр.) зруйнував впевненість магнатів Речі Посполитої навіть в можливості зберегти саму державу під натиском українських козцько- селянських військ підкріплених союзниками татарами. Богдан Хмельницький сформував державу в складі якої були і землі Уманщини--Уманського полку. Мешканці навколишніх сіл і хуторів служили у війську сміливих уманських полковників Ганжі та Богуна, що прославились в боях із загарбниками.

    В період безглуздої боротьби за владу, між гетьманами, Уманщина стає здобиччю величезної турецької армії, що вторглась на Україну з прикрої політичної помилки гетьмана П.Дорошенка. Розграблена, поруйнована земля що перетворилась на „Дике поле”з 1674 р., знову, після тимчасової спроби полковника С.Палія в сер.80-х рр. ХVІІст. відновити козацький устрій, дісталась Речі Посполитій. Почався новий етап колонізаційної лихоманки, що посприяв відродженню краю. З 1726 року ці землі стали власністю магната Потоцького.

    Місцеві жителі приймали участь у гайдамацькому русі, що передував великому  повстанню „Коліївщина” 1768 року і в самому повсанні. Після придушення повстання навколишні села опустіли, про ці події розповідається в книзі „Нарис історії Уманщини” та ін.                                                             

                Під владою Російської імперії

    Село Собківка належало графу Потоцькому, і вперше згадується  з 1768 року .

   В 40-х роках ХІХ століття, за періоду військових поселень Собківка, як одне з сіл, які конфісковувалися у графа О.Потоцького, за його участь у польському повстанні 1831 року, було ліквідоване.

    „...Рекомендувалося ліквідувати такі населені пункти : Звірки, Піківець, Олександрівну, Собківку, Танське, Свинарку, Заячківку та ін. Так, с.Собківка було ліквідоване, а жителі його переселені у с.Псярівку (тепер Ятранівку). Але колишні собківчани не прижилися на новому місці, їх тягло до рідного ккоріння і вже у 1862 році уманський пристав „відкрив” невідоме село Собківку...”. Дана інформація опублікована в „Нарисі історії Уманщини” на основі матеріалів з державного архіву Черкаської області.

    Отже, виникло село знову на початку 60-х років ХІХ століття.

        В 1900 році Собківка було казенним селом. В селі було 203 двори, 1027 жителів (491-чоловічої статі та 536-жіночої). „...Главное занятие жителей- хлебопашество. Растояние от уездного города до села 5 верст, от ближайших ж-д станции и почтово-телеграфной -6 верст.и находяться в г.Умани.

       В селе числяться земли 943 десятин из них принадлежат церкви-26 дес. и крестьянам 917дес.Хозяйство ведется по трьохпольной системе.

       В селе имеются 1 православная церков, 1 церковно-приходская школа и 1 кузница. Мирской капітал к 1 января 1900 года достиг суммы в 112 рублей.” Ці рядки історичних відомостей виписані з книги Похилевича Т.2  за 1900р.За цими ж даними в 1900 році в селі було дві приватні крамнички, де продавались сіль, сірники, тютюн, і гас.

    В ході революційних подій восени 1906 року в Уманському повіті, незважаючи на арешти багатьох організаторів революційного руху, хвиля революційного піднесення не спадала. В книжці „Нарис історії Уманщини” наводиться архівний документ, Київського облдержархіву.- Ф.2.-Оп.22-Од.зб.188.-Арк.15-20.,датований жовтнем 1906 року, який підтверджує це. „...Уманский уезд. Согласно донесениям Уманського уездного справника Киевскому губернатору в Умани, Маньковке, Звенигородке, Тальном, Бабанке, Ладыжинке, а также в селах Краснопилка, Колодистое, Оксанино, Зеленьков, Папуженцы, Івангород, Иваньки, Собковка, Кузьмина Гребля, Громы, Полянецкое, Кобриново в масовом порядке распространялись листовки, призывающие к свержению царського самодержавия. В Уманской типографи организации  РСДРП были отпечатаны и распространены листовки „Как отобрать землю у помещиков...” (2000 экз.), „Товарищи!” (1000 экз.), „До селян” (5000 экз.), „Ко всем работникам и работницам” (1000 экз.), Маніфест Государственной Думы- народу от народних представителей” (10000 экз.), Маніфест ко всему российскому крестьянству” с призовом : „Долой царское правительство насильников, убийц  и злодеев!” (8000 экз.)...”

         В роки столипінської реакції частина собківчан відмовилась підписати   присуд про вихід на відруби і хутори. „…27 серпня 1909 р. в селі Собківці, Уманського повіту, на Київщині спалахнула пожежа, під час якої згоріла хата, два хліви і різне майно селянина Лишаєватенка, в якого квартирували землеміри. Підпал здійснено з метою знищення планів і різних інструментів для розмежовування землі”.       ( М.В. Демченко. Робітничий і селянський рух на Україні в період столипінської реакції 1907-1910 рр.)  

    За протест, виявлений селянами, п’ятьох осіб (Підгорного  Пилипа, Устенка Артема та інших) було вислано з села на два роки в Кишинів. Про ці події є матеріал і в книжці „Наш рідний край” ч.2 ХХст., Хрестоматія .

    Столипінська реакція на революційні виступи була все ж вдалою. Методом „батога і пряника” прем’єр-міністру Російської імперії вдалося вивести країну з складної ситуації. Згортання революційної активності співпало з реалізацією столипінської аграрної реформи, яка як відомо, істориками оцінена, як вдала, саме на території України.

    Після реформи, українські землі давали 90 % товарного хліба Російської імперії напередодні Першої світової війни.

       В 1912 році в Собківській школі було 73 учні. Школа була двохкласна, але на класи не розділена. В 1913-1914 рр. в селі було 227 господарств. Дворів, що мали менше 2-х десятин, було 56, дворів, що мали від 2-х до 5-ти десятин – 149, дворів, що мали більше 5 десятин землі – 22. Землі, що належала собківчанам – 817 десятин.

     Вибух Першої світової в 1914 році, хвилею сколихнув мобілізацію на криваву битву між Троїстим союзом та Антантою, за переділ кордонів. „...Чоловіче населення Умані та сіл повіту було мобілізовано до армії та відправлено на фронт. Умань стає тиловим містом Південно-Західного фронту. У 1914 році у ньому стоїть 5-й батальйон 3 запасної піхотної бригади російської армії.”- Знаходимо розповідь про цей період історії Уманщини в книжках „Паланка” Л.С. Панченка та „Умань” (іст.-гегр.та екон. нарис).

    Серед мобілізованих були і жителі с. Собківка. Старожили села згадують, що майже з кожної родини міцніші чоловіки потрапили на фронт. Додому повертались пораненими та хворими, багато загинуло. Одним з учасників Першої світової війни був Прудиус Дорохтей, з давнього козацького собківського роду. Пройшовши по дорогах війни, повернувся він додому пораненим в груди. З бідної родини, він одружився на безрідній дівчині, яка була служанкою в одній собківській родині. Рідні згадували, що не дивлячись на рану, яка періодично відкривалась,  він багато працював і прожив більше 80 років. Саме такі, як Дорохтей, зразу підтримали радянську владу, бо з  убогості можна було вийти отримавши наділ землі під час реалізації планів більшовиків „Земля селянам”.