Меню сайту
Календар
Архів записів
Наше опитування
Міні-чат
Статистика
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
Петриченко ДаріяПишу цей вірш, Звертаючись до Бога. Щоб Бог почув всі наші молитви: “ О, Боже милий, Боже всемогутній… Прошу у тебе не багато і не мало. Лише щоб воїн, що воює на сході, Щоб він ніколи рук не опускав, І щоб побачив як ми всі його чекаєм… І щоб ти, БОЖЕ, кращу долю Україні дарував…” Петриченко Дарія 7 клас 20.01.2015р.
Забувши заповіді Божі Так дивно – на межі сторіч, У вік науки та прогресу Ми дакуєм тобі за кожну ніч, Прожиту без обстрілів і без стресу.
Забувши заповіді Божі І суть Святого ми Письма, Заручниками стали по даремно Нажитого за весь свій вік майна.
Батьки у відчаї хоронять сина І татка не діждались дітлахи… А хтось горлає що є сили: «Мені потрібні гроші на шибки!»
Лиш кров і сльози, трупний сморід І багровіють вуличні стежки – Найкращий цвіт – смілива молодь Пішла на той світ на віки.
Сльози землі Біліє світ від випавшого снігу І білим попелом покрилася земля. А на душі лютує сиза хуга – Не сніг – то попіл відданих солдат.
То кров, пролита по даремно, Втопившись в ідеалах злих митців, То воля, вкопана у землю, Відстояна бравадою бійців.
Спливає час з останнього майдану, З тієї гільдії поранених хлоп’ят, Які відстоювали право вільно жити – Лишились сльози, фото, сум і прах.
Що буде далі – знає лиш злий геній – В його руках вся правда, сила, лють. А матері чекають свого сина, Дружини й діти сльози гіркі ллють.
Життя- це гра Як дивно… знову повертається все на круги своя: І знову вірші пишуть юнії поети, І знову розгортається війна.
Сюжет життя банальний аж до крику – Ти народився, виріс і в останню путь, Але, щоб жити стало цікавіше, Потрібно «пакость» чергову утнуть.
Отак й живемо в «пакостях» по вуха, Ковтаючи ікру або засохлий хліб… Комусь відірве ногу-руку, А хтось бюджет собі украсти встиг.
Життя – це лотерея безкінечна. А безкінечні в ній і радощі, й жалі, Брехня – для когось радісна й весела… Для когось – похоронки прилітні.
** Над рідною землею кричали люті ворони І рвали на шматки сердечний бідний м’яз: Хтось поруч тут поліг а хтось лишився осторонь, Із кимось у бою уже не в перший раз. **
Ні жити, ні вмерти душа не хотіла І лиш від кайданів гриміла Земля. Боротися з болем нема більше сили Й не знаю чия вже вкраїнська земля.
Стою на порозі незвіданих звершень, У пустці свойого болючого Я - Війна розкидала тіла по дорозі Й чи буде у спокій колись вороття?
Хтось їздить на «Мерсах» у шкіряних куртках І спа процедури по кілька раз в день. Хтось стогне тихенько від болю у муках… Для когось - останнім став сонячний день.
Війна не рішала ніколи нічого – Це забавка лиш для заможних хлоп’ят. Бійці умирають, лежачи на морозі. А ми ставим свічки за наших солдат.
У вічі смерті Убий мене своєю нелюбов’ю! Убий своєю злобою очей! Убий, як матір убиває сина, Убий, свинцевим запахом ночей.
Пішли стіною батько з сином, Пішли в супротив всім земним шляхам. Війна скосила славу України, Лишивши гори трупів лиш голодним псам.
Простіть, брати, що стали пішаками В руках чиєїсь гордості, брехні. Та мати в супереч всьому ласкає свого сина Й чекає блиск коханого очей.
Волонтерська ода Любіть шалено і нестримно гірко, Любіть щодня, немов в останній раз. Війна коханих забирає надто стрімко І кожен подих – радість є для нас.
Шануйте ближніх, пустощі дитячі І блиск маленьких і відвертих фраз. Даруйте щастя рідним, близьким, Аби вогонь життя ніколи не погас.
Летіть вперед, назустріч буревіям, Допоможіть, хто спраглий у нужді. Несіть серця назустріч своїм мріям І радість всім несіть в своїй руці.
Сповідь солдата Скупа сльоза на мужньому обличчі: Сльоза розпуки, відчаю, жалю. О, скільки ж їх пішло навіки в потойбіччя, О, скільки пало безвісти в бою.
А хтось сидить у теплих кабінетах І п’є духмяний та гарячий чай – А юні хлопці в берцах і кашкетах На одрі смертному: «Дружище, виручай!».
Ось так завжди було і є, і буде: Життя усім дається лише раз, Проте на небесах воно давно поділено – Кому усе, а хто героєм є для нас.
Молитва матерів Не треба кислих слів примирення. Не треба допомоги бідних мас – Ви зброю закопайте, люті ворони, Ви землю залишіть і в спокої всіх нас.
Не треба матерів лишати одинокими, Дітей батьків лишать на радість злим вітрам. Ви йдіть на всі чотири дикі сторони – А Землю Батьківську в наругу я не дам.
Ми з вами переможемо, народе все озброєний, Ми знищимо врага без гордості й жалю! Ми Землю Батьківську відстоємо, ми зможемо! Припавши до долонь, почувши «Я люблю!» |