Пишу цей вірш,

Звертаючись до Бога.

Щоб Бог почув всі наші молитви:

“ О, Боже милий,

Боже всемогутній…

Прошу у тебе не багато і не мало.

Лише щоб воїн, що воює на сході,

Щоб він ніколи рук не опускав,

І щоб побачив як ми всі його чекаєм…

І щоб ти, БОЖЕ, кращу долю Україні дарував…”

                         Петриченко Дарія 7 клас 20.01.2015р.

 

 

Забувши заповіді Божі

Так дивно – на межі сторіч,

У вік науки та прогресу

Ми дакуєм тобі за кожну ніч,

Прожиту без обстрілів і без стресу.

 

Забувши заповіді Божі

І суть Святого ми Письма,

Заручниками стали по даремно

Нажитого за весь свій вік майна.

 

Батьки у відчаї хоронять сина

І татка не діждались дітлахи…

А хтось горлає що є сили:

«Мені потрібні гроші на шибки!»

 

Лиш кров і сльози, трупний сморід

І багровіють вуличні стежки –

Найкращий цвіт – смілива молодь

Пішла на той світ на віки.

 

Сльози землі

Біліє світ від випавшого снігу

І білим попелом покрилася земля.

А на душі лютує сиза хуга –

Не сніг – то попіл відданих солдат.

 

То кров, пролита по даремно,

Втопившись в ідеалах злих митців,

То воля, вкопана у землю,

Відстояна бравадою бійців.

 

Спливає час з останнього майдану,

З тієї гільдії поранених хлоп’ят,

Які відстоювали право вільно жити –

Лишились сльози, фото, сум і прах.

 

Що буде далі – знає лиш злий геній –

В його руках вся правда, сила, лють.

А матері чекають свого сина,

Дружини й діти сльози гіркі ллють.

 

Життя- це гра

Як дивно… знову повертається все на круги своя:

І знову вірші пишуть юнії поети,

І знову розгортається війна.

 

Сюжет життя банальний аж до крику –

Ти народився, виріс і в останню путь,

Але, щоб жити стало цікавіше,

Потрібно «пакость» чергову утнуть.

 

Отак й живемо в «пакостях» по вуха,

Ковтаючи ікру або засохлий хліб…

Комусь відірве ногу-руку,

А хтось бюджет собі украсти встиг.

 

Життя – це лотерея безкінечна.

А безкінечні в ній і радощі, й жалі,

Брехня – для когось радісна й весела…

Для когось – похоронки прилітні.

 

**

Над рідною землею кричали люті ворони

І рвали на шматки сердечний бідний м’яз:

Хтось поруч тут поліг а хтось лишився осторонь,

Із кимось у бою уже не в перший раз.

**

 

Ні жити, ні вмерти душа не хотіла

І лиш від кайданів гриміла Земля.

Боротися з болем нема більше сили

Й не знаю чия вже вкраїнська земля.

 

Стою на порозі незвіданих звершень,

У пустці свойого болючого Я  -

Війна розкидала тіла по дорозі

Й чи буде у спокій колись вороття?

 

Хтось їздить на «Мерсах» у шкіряних куртках

І спа процедури по кілька раз в день.

Хтось стогне тихенько від болю у муках…

Для когось  - останнім став сонячний день.

 

Війна не рішала ніколи нічого –

Це забавка лиш для заможних хлоп’ят.

Бійці умирають, лежачи на морозі.

А ми ставим свічки за наших солдат.

 

У вічі смерті

Убий мене своєю нелюбов’ю!

Убий своєю злобою очей!

Убий, як матір убиває сина,

Убий, свинцевим запахом ночей.

 

Пішли стіною батько з сином,

Пішли в супротив всім земним шляхам.

Війна скосила славу України,

Лишивши гори трупів лиш голодним псам.

 

Простіть, брати, що стали пішаками

В руках чиєїсь гордості, брехні.

Та мати в супереч всьому ласкає свого сина

Й чекає блиск коханого очей.

 

Волонтерська ода

Любіть шалено і нестримно гірко,

Любіть щодня, немов в останній раз.

Війна коханих забирає надто стрімко

І кожен подих – радість є для нас.

 

Шануйте ближніх, пустощі дитячі

І блиск маленьких і відвертих фраз.

Даруйте щастя рідним, близьким,

Аби вогонь життя ніколи не погас.

 

Летіть вперед, назустріч буревіям,

Допоможіть, хто спраглий у нужді.

Несіть серця назустріч своїм мріям

І радість всім несіть в своїй руці.

 

Сповідь солдата

Скупа сльоза на мужньому обличчі:

Сльоза розпуки, відчаю, жалю.

О, скільки ж їх пішло навіки в потойбіччя,

О, скільки пало безвісти в бою.

 

А хтось сидить у теплих кабінетах

І п’є духмяний та гарячий чай –

А юні хлопці в берцах і кашкетах

На одрі смертному: «Дружище, виручай!».

 

Ось так завжди було і є, і буде:

Життя усім дається лише раз,

Проте на небесах воно давно поділено –

Кому усе, а хто героєм є для нас.

 

Молитва матерів

Не треба кислих слів примирення.

Не треба допомоги бідних мас –

Ви зброю закопайте, люті ворони,

Ви землю залишіть і в спокої всіх нас.

 

Не треба матерів лишати одинокими,

Дітей батьків лишать на радість злим вітрам.

Ви йдіть на всі чотири дикі сторони –

А Землю Батьківську в наругу я не дам.

 

Ми з вами переможемо, народе все озброєний,

Ми знищимо врага без гордості й жалю!

Ми Землю Батьківську відстоємо, ми зможемо!

Припавши до долонь, почувши «Я люблю!»